ЖОВЧНОКАМ’ЯНА ХВОРОБА. ГОСТРИЙ ТА ХРОНІЧНИЙ ХОЛЕЦИСТИТ Жовчнокам'яна хвороба відома з глибокої давнини. Конкременти в жовчних ходах при аутопсії описували Galenus (170), Gentile da Foligno (1341), Andrea Vesalius (1546) та інші. Холедохолітіаз вперше був описаний в 1573 році нюрнберзьким лікарем V.Coiter, а клінічна картина жовчнокам'яної хвороби – французьким дослідником J.Ferner в 1574 р. Анатомо-фізіологічні особливості жовчних шляхів і печінки. Печінкова тканина складається з великої кількості дольок, розділених між собою сполучною тканиною, в якій проходять: жовні протоки, гілки ворітної вени, гілки печінкової артерії та нерви. Всі ці елементи обплітають дольку густою сіткою. Гепатоцити в дольці розміщені таким чином, що один їх полюс обернутий до кровоносних судин, а інший – до жовчних капілярів. Відтік жовчі йде в жовчні протоки, які зливаючись, утворюють два основні жовчні протоки – правий і лівий печінкові, що зливаються в воротах печінки і формують загальний жовчний протік, довжиною від 1 до 10 сантиметрів (в середньому 3-7 см) з діаметром 3-7 міліметрів. Від місця впадіння міхурової протоки (сфінктер Лютке) до ДПК формується загальний жовчних протік, або холедох, довжиною, в середньому 5-8 см, діаметром – 5-9 мм. Він поділяється на чотири частини: супрадуоденальну (близько 3 см); ретродуоденальну (близько 1,8 см); панкреатичну (близько 3 см) та інтрамуральну. В головці підшлункової залози загальний жовчний протік зливається з панкреатичним (вірсунговим) протоком, утворює невелику ампулу і відкривається на слизовій ДПК отвором, який має діаметр 3 мм. Ампула має добре виражений м’язовий сфінктер (сфінктер Одді). Крім цього, є ще два сфінктера – один в холедоху, другий – в панкреатичній протоці. Холедох проходить в малому чіпці (гепатодуоденальній зв’язці), формуючи, так звану, “анатомічну двійку”: D – загальна жовчна протока (ductus holedohus); V – вена (розмішена медіально); А – артерія (ще більш медіально). Стінка загальної жовчної протоки має три шари: слизовий, м’язовий і серозний. Етіопатогенез. На жовчнокам'яну хворобу частіше хворіють жінки, ніж чоловіки. Факторами ризику вважають вік, надлишок маси тіла, супутні захворювання (цукровий діабет, гіпертонія, гемолітична анемія та ін.), вагітність і пологи. Жовчнокам'яна хвороба часто поєднується з іншими захворюваннями. Відомий синдром Saint-а, який включає грижу стравохідного отвору діафрагми, хронічний калькульозний холецистит і дивертикульоз товстої кишки. Сприяючими моментами для утворення конкрементів є порушення обміну речовин (в першу чергу, жирового), перенасичення жовчі холестерином, розлади функції печінки, запальні процеси в жовчновивідних шляхах і застій жовчі. Процес утворення жовчі залежить від стану структурних елементів гепатоцитів і їхніх ферментних систем. Дестабілізація колоїдної рівноваги жовчі призводить до випадіння кристалів і їхньої агрегації. Підвищення екскреції холестерину зумовлює гіперхіломікронемія та підвищення концентрації фракцій ліпопротеїдів низької і дуже низької щільності з паралельним зниженням фракцій ліпідів високої щільності, що пов'язане з порушенням активності ферментів, які регулюють метаболізм холестерину. Літогенність жовчі може формуватись за рахунок відносної або абсолютної нестачі колоїдстабілізуючих компонентів жовчних кислот і фосфоліпідів. Збільшення вмісту жовчних кислот в жовчі сприяє утримуванню в розчині великої кількості холестерину в колоїдному стані і попереджує холестериновий літогенез. Жовчні каміння поділяють на холестеринові (основним компонентом є холестерин), пігментні (містять білірубін і його полімери), вапняні (складаються з вуглекислого вапна) та змішані. Слід відмітити, що далеко не всі дослідники поділяють точку зору про існування такої нозологічної одиниці, як жовчнокам’яна хвороба. Наявність каміння в жовчному міхурі протягом багатьох років, а можливо – і всього життя може перебігати безсимптомно. Патологоанамічні дані свідчать, що ...